Орієнтування у життєвих рішеннях

НАВАЛ РАВІКАНТ: Це відбувається, якщо ти рухаєшся по життю несвідомо.

Зазвичай люди опиняються в такій ситуації, тому що живуть на автопілоті, керуючись очікуваннями суспільства, інших людей, почуттям провини або міметичними бажаннями. Пітер Тіль часто посилається на ідеї Рене Жирара про те, що міметичні бажання — це ті, які ми переймаємо від інших людей.

І ці бажання вбудовані в систему: поступи в юридичну школу, медичну школу, бізнес-школу… Або ти дивишся, що роблять твої друзі, що роблять інші «мавпи» навколо тебе, чи що очікують від тебе твої батьки.

Провина — це голос суспільства у твоїй голові.

Це соціальне програмування, щоб ти був «хорошою мавпочкою» і робив те, що корисно для племені. Але найкращі результати приходять тоді, коли ти сам думаєш, сам вирішуєш. І більшість людей не витрачає достатньо часу на усвідомлений вибір.

Наприклад, ми живемо в чотирирічних циклах. У Кремнієвій долині — ти приєднуєшся до стартапу, і твої акції вестяться протягом чотирьох років. Коледж — чотири роки. Школа — теж. Діти — починають змінюватися з підліткового віку — це вже дев’ятирічний цикл до нової фази у відносинах.

Ми звикли до довгих циклів, де ми беремо зобов’язання на роки. Юридична школа — чотири-п’ять років. Адвокатська кар’єра — може тривати сорок років. Але на прийняття рішень про те, що робити — і з ким — ми витрачаємо дуже мало часу.

Ми приймаємо рішення за місяць, яке визначить десятиліття нашого життя. А оскільки більшість відкриттів залежить від того, по якій траєкторії ти йдеш, то такий несвідомий вибір може завести тебе дуже далеко не туди.

Люди легковажно обирають, у якому місті жити, а це визначає: хто твої друзі, яка твоя робота, які можливості, який клімат, їжа, повітря, якість життя загалом.

Це одне з найважливіших рішень, але люди майже не витрачають часу, щоб його обміркувати. Я би сказав: якщо ти робиш вибір, який триватиме 4 роки — витрать 1 рік на роздуми. 25% часу — на рішення.

КРІС ВІЛЬЯМСОН: Так, саме так. Є навіть така концепція — «теорема секретарки». Чув про неї?

НАВАЛ РАВІКАНТ: Це там, де після певної кількості спроб ти обираєш найкращий варіант із наступних, так?

КРІС ВІЛЬЯМСОН: Так, саме так.

НАВАЛ РАВІКАНТ: Цю теорему сформулював професор з інформатики. Він хотів з’ясувати, скільки часу варто витратити на пошук ідеального секретаря, якщо ти наймаєш його, скажімо, на 10 років. Шукати 1 рік? 2 роки? 3 місяці? Скільки саме?

Виявилося, що оптимальна точка — приблизно третина від усього періоду. Тобто ти шукаєш певний час, набуваєш уявлення про стандарт, а далі обираєш першу людину, яка відповідає або перевищує цю планку.

Це працює для побачень, кар’єри, життєвих рішень. Практично в усьому. Але найцікавіше: ця теорема базується не на часі, а на кількості ітерацій.

КРІС ВІЛЬЯМСОН: Тобто — на кількості «спроб». Кількості «ударів по воротах».

НАВАЛ РАВІКАНТ: Саме так. Треба мати багато ітерацій.

КРІС ВІЛЬЯМСОН: І тоді ти маєш швидко відмовлятись від невдалих варіантів, і швидко приймати рішення.

НАВАЛ РАВІКАНТ: Так. Треба швидко хапати можливості — і швидко виходити, якщо щось не працює.

КРІС ВІЛЬЯМСОН: Якщо озирнутися на минулі стосунки, найбільший жаль зазвичай у тому, що залишався надто довго.

НАВАЛ РАВІКАНТ: Саме так. Як тільки ти зрозумів, що це не спрацює — треба йти.