Поза ярликами та ідентичністю

Це свого роду стратегія штанги: усе або чорне, або біле. А більшість людей застрягає десь у сірій зоні — типу: "Я ніби беру участь, але сам не знаю, наскільки справді беру."

А ще зверни увагу на всі ці ярлики: песиміст, оптиміст, цинік, інтроверт, екстраверт — вони обмежують. Люди насправді надзвичайно динамічні. Є час, коли ти відчуваєш себе інтровертом, є час, коли ти поводишся як екстраверт. Є ситуації, де ти песимістичний, і є ситуації, де ти оптимістичний.

Не чіпляйся за ці ярлики. Набагато краще дивитися прямо на реальність, на завдання, яке перед тобою. І при цьому прибирати себе з рівняння настільки, наскільки можливо. Очевидно, ти береш участь. Але мотиваційне мислення — тобто коли ти думаєш через призму своїх бажань — це найгірший спосіб мислення.

Через таке мислення ти не побачиш правди. Щоб бути об'єктивним, потрібно максимально прибрати свою особистість із процесу сприйняття. Чим більше ти оперуєш якимись твердими ідентичностями, тим більше вони затуманюють твій розум, затягують тебе назад у минуле. Якщо ти кажеш собі: «Я депресивна людина», — так, ти будеш нещасним. Ти буквально зафіксуєш себе в минулому. Навіть коли ти говориш: «У мене травма», «У мене ПТСР» — так, у тебе є спогади, є відчуття, є емоційні спалахи. Але не визначай себе цим, бо тоді замкнешся у власній ідентичності і будеш постійно застрягати у цій петлі.

Набагато краще залишатися гнучким. Бо реальність постійно змінюється. І тобі потрібно адаптуватися. Адаптація — це теж інтелект. Адаптація — це виживання. Ти взагалі тут тому, що є адаптером. Твої предки вижили, бо вміли пристосовуватись. Щоб добре адаптуватися, треба бачити реальність чітко. А якщо ти дивишся на неї через призму «я такий-то», твій погляд буде затуманений.