Поради, які ми вже знаємо

Кріс Вільямсон: Є особливий вид болю в усвідомленні, що порада, яку тобі потрібно почути саме зараз, — це майже завжди щось, чого ти навчився дуже давно. І що насправді ти все ще майже та сама людина, якою був у дев’ять років. Дуже часто люди ставлять собі питання: «Яку пораду я б дав собі десять років тому?» Таке популярне питання.

І майже завжди виходить, що та порада, яку ти дав би собі десять років тому, — це та сама порада, яку тобі потрібно почути і сьогодні.

Навал Равікант: Абсолютно вірно, саме тому я і проводив цю вправу: подумати про те, що б я порадив собі десять, двадцять, тридцять років тому. Для мене це завжди одне: бути менш емоційним. Не сприймати все настільки серйозно. Робити ті самі речі, але без усієї цієї емоційної турбулентності. І саме цю пораду я даю собі надалі.

Кріс Вільямсон: Так, так. Це цікаво, як нам потрібна певна дистанція, щоб бути трохи об'єктивнішими, побачити більше перспективи. Це навіть трохи як трюк: коли ти питаєш себе — «А що б ти порадив другові, якби він опинився в такій ситуації?» — а потім намагаєшся застосувати цю пораду до себе. Але ти завжди думаєш: «Я — не друг». Хоча якщо згадати себе десять років тому, з’являється достатня дистанція, і ти розумієш: «Насправді я й досі та сама людина». Між минулим і теперішнім є лише тонка лінія.