Зниження рівня народжуваності

КРІС ВІЛЬЯМСОН: Ти згадав про дітей, і у тебе був твіт, де ти написав: «Я не впевнений, що проблему зниження народжуваності потрібно активно вирішувати».

НАВАЛ РАВІКАНТ: Ну, згадаймо — тридцять чи двадцять років тому всі казали, що перенаселення Землі стане проблемою, нас чекає мальтузіанський кінець, буде занадто багато людей. І ось раптом ми маємо іншу проблему — занадто мало людей.

Частково це просто нова форма старого песимізму. Ця ідея завжди жива й добре почувається — її лише щоразу перезапаковують. То ми нібито закінчуємо нафту, то виявляється, що її надлишок. То світ холоне, то нагрівається. Завжди знайдеться привід кричати «світ гине», чи то через брак технологічного прогресу, чи то через те, що штучний інтелект нібито все зруйнує. Люди схильні перебільшувати і в той, і в інший бік.

Яка реальна проблема з народжуваністю? Люди народжують менше дітей, бо самі так вирішують. Жінки отримали емансипацію, економічну незалежність, заробляють більше грошей. Діти більше не є страховкою на старість. Можливо, люди ведуть гедоністичне життя — на здоров'я — хочуть більше веселощів і менше обов'язків. Я не вважаю проблему зниження народжуваності проблемою як такою.

Якщо піднятися на рівень вище — це питання пенсіонерів. Значна частина населення виходить на пенсію у встановленому віці — шістдесят п’ять чи сімдесят років — завдяки системі соціального забезпечення, і їм потрібні молодші працівники, які будуть їх утримувати. Якщо робоча сила скорочується, то на невелику кількість працівників припадає велика кількість пенсіонерів. У демократіях пенсії забрати неможливо — виборці просто скинуть уряд — і це поступово душить економіку.

Що тоді робити? Завозити іммігрантів, і тоді змінюється культура. Суспільство стає низькодоверливим, починаються суперечки за обмежені ресурси, виникають питання: як контролювати імміграцію, як переконатися, що нові громадяни будуть хорошими платниками податків?

Ти опиняєшся в пастці, де низька народжуваність призводить до культурних та суспільних проблем, але я не впевнений, що змусити людей мати більше дітей — це реальне рішення. Як ти їх змусиш? Створиш новий мем про багатодітність? І навіть не факт, що це взагалі проблема, бо ресурсів більше, а тягаря менше.

Є й інший бік: кожна дитина — це потенційний новий винахідник, тож користь від більшої кількості дітей очевидна. Але силоміць цього не досягти. Я думаю, все вирішиться природним шляхом. У Скотта Адамса є гарний закон: «закон Адамса про повільні катастрофи» — коли проблема розвивається дуже повільно і всі її бачать, економіка і суспільство змушені її вирішити, бо багато людей отримують стимул це зробити.

Я не знаю, як саме це вирішиться, але це може бути і пізніший вік виходу на пенсію, і використання ШІ чи роботів для догляду за літніми людьми, і нові підходи до імміграції, і навіть просто більше доступного житла.

Повір, якби дітей було занадто багато, усі б кричали про нестачу житла й землі. Люди завжди знайдуть, про що турбуватися. Я не вважаю, що це проблема, яку має або може вирішити якась окрема людина чи навіть уряд. Економіка та стимули розв'яжуть її самі, і я не впевнений, що це взагалі така вже велика проблема.

КРІС ВІЛЬЯМСОН: Є щось, у чому ти вважаєш проблему більш серйозною?

НАВАЛ РАВІКАНТ: Можливо, все саморегулюється. Якщо в суспільстві буде дуже мало дітей, вигоди від того, щоб мати дитину, просто зростуть. Дітей стане менше — їм буде легше знайти роботу, отримати ресурси.

Можна поглянути на ситуацію і з іншого боку: уяви, що пенсійна система провалиться, і єдиний спосіб вижити літнім людям — це допомога їхніх дітей. Це буде потужним стимулом мати дітей.

Я також думаю, що людей змусили повірити, ніби діти погіршують якість життя — і це досить сумно.